loza88

Командир Буковинського куреня Петро Войновський народився 8 вересня 1913 р. у селі Долішні Станівці. Батько служив на кордоні в ранзі сотника і був родом із села Самушин Заставнівського району, а мати була вчителькою народної школи, походила з міста Серет Південної Буковини (нині в Румунії). Завдяки батькам, формувався його світогляд як українського націоналіста, революціонера. Дитинство проходило переважно в Сереті, а з третього класу української школи - у Чернівцях. Численні родичі багатодітних родин батька і матері мешкали в різних містечках і селах Буковини. Після лихоліть війни, на початку 1918 р., сім'я Войновських знову повертається до рідної хати в Сереті. В румунський період батько був активним учасником легального і підпільного українського освітньо-культурного життя на Буковині, зазнавав утисків з боку румунської влади, згодом був позбавлений громадянства Румунії. Місто Серет в той час було значним осередком українського культурного життя з переважно українським населенням. Вже з дитячих літ Петро виконував серйозні доручення підпільної боротьби українців в умовах румунської окупації і антиукраїнського режиму, був активним членом Організації Українських Націоналістів, та Пласту, постійно духовно і фізично готувався до серйозної боротьби за українську справу.

Войновський у Пласті в 30-х роках був відповідальним за роботу з молодшими пластунами з міщанської молоді Чернівців. В кінці літа 1932, дізнавшись про голодомор на Україні, друкував та поширював з друзями-пластунами листівки і брошури про голод і терпіння українського народу. Також відбувся вишкіл з усіма курінними та кошовими, де були виголошені доповіді про голодомор. В липні-вересні 1933 відбулась водна мандрівка на саморобній чайці, керівником якої був П.Войновський, Прутом до Дунаю, а потім аж до Чорного моря.

З 1934 до 1935 років Петро Войновський служив у румунській армії і набув військової спеціальності – топографії та картографії в штабній академії. Особливі успіхи у військовому навчанні та службі в армії передбачали можливість викладання у військовій академії, доступ до військових таємниць і прекрасну кар'єру військового офіцера королівської гвардії при одній умові: змінити ім’я на «Петру Войниску». Відмовившись виконати цю принизливу пропозицію, молодий офіцер був відправлений у відставку. Знаходить роботу у нафтовидобувній компанії, екстерном здобуває інженерну освіту у Німецькій Вищій Електротехнічній Школі. Під час навчання та роботи не покидав праці у Пласті та ОУН – часто проводив військові вишколи для молоді. У 1937 році Петро Войновський одружується із Наталкою Нижанівською, а у 1938 році у нього народжується донька Оксана. Дружина Войновського впродовж життя була вірним другом і соратником у спільній боротьбі за Україну. З 1940 р. Петро Войновський – провідник ОУН Буковини і Басарабії. Вже через рік Петро Войновський очолює збройне повстання буковинців проти радянської адміністрації.

Будучи членом Української Буковинської Національної Ради, організовує нову українську адміністрацію по містах і селах Буковини, організовує збройну боротьбу проти німецько-румунського антиукраїнського союзу, веде переговори з представником німецького командування про майбутнє Европи та місце України як рівної серед інших держав. У складних переговорах українських, румунських і німецьких представників 28 червня 1941р. у Чернівцях відстоює достойні умови формування Буковинського Куреня з метою боротьби проти більшовизму на українських землях та за утвердження Української Держави.

Звістка про формування куреня спричинила велике піднесення серед українців Буковини. Цвіт свідомих українців записувався до боротьби за Українську Державу. Батьки приводили своїх дітей і благословляли на святу боротьбу. Як тоді думалося: німецька сила допомагає виганяти більшовиків з України, а тому розумним українським людям необхідно йти на Велику Україну, до Києва, і очолювати будівництво українських державних структур. Головний Провід ОУН призначив Петра Войновського командиром Буковинського Куреня (найбільша похідна група ОУН, загалом до 2000 чол). Одначе, після значного піднесення пов’язаного із вступом Буковинського Куреня до Києва в жовтні 1941 р., наступило похолодання німецько-українських стосунків. Багато активних діячів Куреня було розстріляно, а більшу частину складу було розподілено по 115 та 118 батальйонам охоронної поліції.

Під час війни Войновський часто змінює місце проживання, то відбуваючи німецьке ув’язнення в Бреці, то виконуючи різноманітні завдання ОУН в Україні. Наприкінці війни він тяжко хворіє.
З 1949р. Петро Войновський в Америці: брав участь у відновленні діяльності Організації Державного Відродження України та Організації бувших вояків-Українців в Америці, член Українського вільного козацтва, Пласту (належав до куреня «Хмельниченки» та осердку УПС у Кергонксоні). Та найголовнішим у його житті після війни залишався моральний, духовний обов'язок командира Буковинського Куреня. Полковник Петро Войновський збирав матеріали про побратимів та про спільну боротьбу за Україну. На власні кошти побудував Вояцьку Святиню учасникам Буковинського Куреня – Церкву-Пам'ятник св. Апостолів Петра і Павла у Кергонксоні, штат Ню-Йорк, США.
Войновський – один із небагатьох активних учасників визвольних змагань, які дочекалися проголошення незалежності України. Не дивлячись на похилий вік, брав активну участь у відновленні державності. На кошти, зібрані Петром Войновським у Чернівцях, височить пам'ятник „Героям Буковинського Куреня" 1918-1941-1944 років (зведений в кінці вересня 1995 року).

Помер славної пам’яті полковник Петро Войновський 8 квітня 1996 року в Ню Йорку. Похований на українському цвинтарі св. Андрія у Савт Бавн Бруці, Ню-Джерсі, США.

За матеріалами газети «Час» (м. Чернівці), «Свобода» (Ню-Йорк - Ню-Джерсі, США),
спогадами П. Войновського «Моє найвище щастя».
Підготували пл. розв. Гангала Ігор та ст. пл. прих. Наконечний Ігор.